Молода оперна співачка Дар’я Литовченко має всі шанси, щоб стати зіркою великої сцени. Після закінчення Національної музичної академії ім. П.І.Чайковського вона одразу стала солісткою Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва, де не тільки співає, а й виконує ролі у мюзиклах-казках. Ми зустрілися з чарівною дівчиною у кав’ярні поруч з театром.
– Дашо, насамперед хочу тебе привітати з вдалим початком роботи у Київському музичному театрі! Які перші враження?
– Дякую! Враження позитивні, відчуваю себе, як в рідному домі. З’явилося багато нових друзів, відчуваю підтримку колег і керівництва. Роботи багато. А що ще потрібно молодому артисту? Працюю з дуже талановитими диригентами, режисерами, і для мене це велика честь. У них багато чому можна навчитися. Іноді режисер настільки надихає, одне потрібне слово, і ти повністю налаштовуєшся на роботу, хочеться творити, стрибнути вище своєї голови.
– А те, що не зовсім опера, переважають іноді словесні діалоги?
– У консерваторії акторська майстерність, на жаль, була тільки на першому курсі, а цього замало для роботи в такому театрі. Але режисери допомагають і підказують.
– Давно ти живеш у Києві? Де комфортніше, тут чи на батьківщині?
– Переїхала з рідного міста Чернігова, коли вступила до консерваторії, 5-6 років тому. Київ комфортніший в тому плані, що тут більш розвинене культурне життя. Тому я себе тут відчуваю, як в своїй тарілці, можу відвідувати театри, виставки, концерти тощо. Але звичайно, сумую за батьками. Хоча, тепер навіть вони до мене частіше приїжджають на вистави, ніж я до них у Чернігів.
– Чи відчувається зростання інтересу до опери в Києві серед молоді? Видно, що в театрі аншлаги, багато дітей приходить на вистави?
– Так, часто аншлаги, дітям подобається цей театр. Зростання дитячого інтересу не спадає, може навіть в якомусь сенсі зростає. На деякі вистави був такий аншлаг, що доводилося ставити приставні стільці. Звичайно, дуже приємно, що в театр ходять, це якось навіть надихає. Що стосується інтересу до опери, завжди були люди, які цінують цей жанр. Хоча це мистецтво не для всіх. Мені здається, якщо більше коштів вкладати в цікаві постановки, в рекламу, то й інтерес зросте.
– Напевно, накладає відбиток і складне становище українських театрів, брак фінансування, низькі зарплати?
– Так. Але нам трохи підвищили зарплату, так що якісь позитивні зміни є. Що стосується реклами, нещодавно була постановка «Пригоди Гекльберрі Фінна» композиторів Левка і Жанни Колодуб, і був повний аншлаг, при чому два прем’єрні дні. Я думаю, що це відбулося передусім завдяки гарній рекламі на телебаченні, в метро і в інтернеті.
– А можеш розповісти, як ти прийшла в оперу? З дитинства захоплювалася співом, виступала на концертах?
– Ще в дитинстві, коли я почала займатися вокалом, мій перший педагог Миронова Неллі Олександрівна сказала, що в мене буде оперний голос. А любов до опери прищепила мама, особливо до творчості Римського-Корсакова, Чайковського, Пуччіні. Батько в мене джазист, а мама любить оперу.
– А сама теж співає?
– Мама не співає, вона виключно слухач.
– У Чернігові є опера?
– У Чернігові музично-драматичний театр і філармонія, оперного театру немає. Але були записи, платівки, по телевізору часто показували оперу. Коли була вагітна мною, мама відвідала оперу «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського, і там є такий персонаж, як Одарка. І виступала дуже красива і голосиста артистка. І ось мама подумала: «Хочу і собі Одарку». Іноді й мене називає Одаркою, я ж Дарина, українська версія мого імені.
– Така цікава передісторія твого імені! Далі закінчила музичну школу?
– Закінчувала школу педпрактики при музучилищі, потім вступила до чернігівського музучилища, і вже там зрозуміла, що хочу співати тільки оперу, що це мені подобається, і я отримую максимальне задоволення.
– А в консерваторії було складно вчитися? Там же потім закінчила аспірантуру?
– Так-так, асистентуру-стажування у Антонюк Валентини Геніївни. Мені не було складно, мені було цікаво. Я досі заходжу в консерваторію, як у рідний дім, продовжую співати спектаклі в Оперній студії. Мені подобаються умови роботи в Оперній студії, головний диригент Сергій Голубничий робить все, щоб підняти рівень студії і розвивати у студентів, солістів та оркестру професіоналізм.
– Ти виступаєш і в інших концертних залах Києва?
Часто виступаю у вітальні Івана Козловського на Хрещатику. Там іноді бувають цікаві проекти. І глядач вже впізнає, коли хороші артисти, які подобаються, то спеціально приходить.
– А в яких міжнародних конкурсах брала участь?
– У мене є два гран-прі на конкурсах, які мають міжнародний статус, але проходили в Україні. Перший конкурс пам’яті Кондратюка «Солоспів» проходив у Києві, другий конкурс Надії Обухової проходив у Феодосії. Їздила на Міжнародний вокальний конкурсім. Станіслава Монюшка, дійшла до півфіналу, дуже приємні враження. І публіка добре сприймала, і організація, загалом, сподобалася. Також брала участь в конкурсі Монсеррат Кабальє у Сарагосі. Теж пройшла в півфінал. Але було дуже багато учасників, близько 350 осіб у першому турі. І мені було приємно пройти в півфінал. Але все це було досить давно, останні роки я не їжджу на конкурси, бо було навчання і багато роботи. Але збираюся, адже там можна познайомитися з цікавими людьми, вирости професійно, подивитися рівень майстерності в інших країнах.
– А чи плануєш надалі працювати в цьому театрі чи шукатимеш щось ще?
– Ну життя є життя, воно покаже. Є гарна цитата: «Хочеш насмішити Бога, поділися своїми планами». У мій театр було не так просто й потрапити. Було велике прослуховування, і в ряди-годи була ставка саме для сопрано. Оскільки голос дуже поширений, сопрано скрізь вистачає, тому мені дуже приємно, що зірки так склалися, і я потрапила в цей театр.
– Чи немає відчуття, що для тебе це ідеальне місце? Маленька, тендітна, витончена — ідеальна актриса для дитячих вистав. Та ж роль Буратіно, наприклад.
– Навіть у ролі Буратіно є чому повчитися. Треба перевтілюватися в хлопчика. Оскільки я досить жіночна, треба робити над собою зусилля і постійно контролювати свою пластику.
– А в другому спектаклі «Пригоди Гекльберрі Фінна» теж чоловіча роль?
– Чоловіча роль «герцога», але режисер Віталій Пальчиков у нас дуже креативний, у персонажа є така фраза: «Я таємницю народження мушу ховали». Тому «герцог» цілком може бути жінкою і приховувати цей факт. Тобто це загадковий персонаж незрозуміло якої статі, який видає себе за спадкоємця герцога Бриджуотерского. Тому кожен бачить у цій ролі в мюзиклі своє. Хтось бачить мене жінкою, хтось бачить мене чоловіком. І це здорово, тому що працює фантазія.
– Так, цікаво, загадково, я б сказав. Ще у багатьох склалося уявлення, що оперна співачка повинна бути досить габаритною, щоб був потужний голос.
– Ні, звичайно, сила голосу залежить від багатьох інших факторів. Не знаю, чому склався такий стереотип, можливо вплинула популярність Монсеррат Кабальє. Зараз вже трошки інші тенденції, особливо закордоном. І агенти в європейських оперних театрах дивляться на зовнішність, важливо, щоб вона відповідала образу. Тому зараз потрібно стежити за своєю фігурою. І була б я більш габаритною жінкою, мене б не взяли до мого театру. Їм потрібна була саме така, як я, тому мені пощастило.
– У тебе весь час займає робота, чи проводиш десь дозвілля?
– Незважаючи на велику кількість вистав, у мене вистачає вільного часу для свого розвитку. В консерваторії часто буваю, займаюся з концертмейстером Дмитром Півненком, з педагогом. Головне – не зупинятися. Навіть Хворостовський говорив, що він досі вчиться, постійно відкриває щось нове. Інакше ніяк.
– А сучасну музику слухаєш?
– Коли багато класичної музики, іноді хочеться відпочити і послухати щось більш легке, джаз, лаундж.
– Чи складно пробиватися у велике мистецтво тим, хто зараз вчиться?
– Потрібно володіти в першу чергу величезним професіоналізмом. Без цього нікуди. Ти повинен співати просто ідеально, абсолютно. Крім цього, ти повинен володіти ще й акторським талантом, харизмою, володіти мовами і бажано, звичайно, мати агента. Зараз така тенденція, що в основному все кар’єрне просування йде через агентів.
– Для молоді, на твій погляд, що є головним, талант чи праця?
– Праця є першоосновою. Я знаю багатьох успішних артистів, у яких були нехай навіть не найяскравіші вокальні дані, але які своєю працьовитістю і музикальністю домоглися великих висот. Якщо у тебе гарний голос, це не означає, що ти станеш зіркою. Ти повинен дуже багато займатися і постійно розвиватися.
– А яка твоя улюблена роль, можливо, Маргарита у «Фаусті»?
– Це моя улюблена партія в Оперній студії, я випускалася з цим спектаклем. Звичайно, я ще навчаючись у музучилищі, мріяла заспівати цю партію. І слава Богу, що в Студії вона йшла, і диригент Сергій Голубничий дав мені таку можливість, коли я ще була на четвертому курсі. До речі, 30 січня я знову співатиму партію Маргарити.
А в театрі моя улюблена партія – це Герда в опері «Історія Кая та Герди» Сергія Баневича. У цій опері красива музика, цікава постановка, і сам сюжет знайомий і улюблений усіма з дитинства. Герда — дівчинка, яка при всій своїй зовнішній крихкості дуже сильна, смілива, не боїться ніяких життєвих труднощів. У чомусь я хочу бути схожа на цього персонажа, в чомусь я прагну бути такою: відважною, сміливою і сильною!
– Успіхів тобі у досягненні поставлених цілей, нових ролей і виходу на міжнародний рівень!
– Щиро дякую!
Фото: Андрій Заграюк та з сайту darialytovchenko.com
Розмовляв Герман Богапов
