У галереї «Скрипаль на даху» (вул. Шота Руставелі, 13/1) відкрилася персональна виставка авторських скульптурних мініатюр Олександри Король «Саквояж спогадів».
Експозиція занурює у світ теплих ностальгійних образів, дитячих мрій та зворушливих життєвих історій, втілених у найдрібніших деталях.
Я зустрів Майстриню серед її дивовижних витворів та попросив поділитися секретами створення крихітних світів у ексклюзивному інтерв’ю для порталу Київ1.
Про початок шляху та десятки виставок
— Мене звати Олександра Король, і я — майстриня мініатюри. Цим мистецтвом я захоплююся вже понад 12 років — свій перший крок у цей світ зробила ще 13-річною дівчинкою.
Спершу я створювала роботи виключно для себе, для душі. Але коли мої перші витвори побачили близькі, вони в один голос сказали: «Це диво потрібно показувати людям!». Спочатку я вагалася: як із цим виходити на широкий загал? Але ризикнула — і відтоді отримую колосальну віддачу.
За цей час я створила вже близько 60 масштабних робіт. Нинішня експозиція — це моя шоста персональна виставка, а загалом за плечима вже майже три десятки колективних експозицій у різних куточках України.
Звідки беруться ідеї та скільки часу займає робота?
— Коли я стою на виставках поруч із власними стендами та бачу очі відвідувачів, то отримую потужний мотиваційний заряд рухатися далі! Адже кожного разу, завершуючи черговий витвір, я відчуваю легкий страх: «А що, як ідеї більше не прийдуть?».
Мене часто запитують, де я знаходжу натхнення. Чесно? Я й сама не знаю. Вони просто народжуються. Особливо я люблю працювати зі старовинними речами. Дуже часто сам предмет — якийсь антикварний кейс, стара скринька чи рамка — сам диктує мені сюжет та розказує, яку історію хоче всередині себе прихистити. Це дивовижне відчуття! Буває, ходиш, шукаєш — ідей немає… А потім — хоба! Натрапила на якийсь автентичний предмет, і все: ідея спалахує, і зупинитися вже неможливо.
— Багато часу йде на створення одного крошечного світу?
— Ви знаєте, коли я починаю процес, він мене настільки закохує в себе, що я працюю щодня без упину. Тому, насправді, створюю роботи досить швидко: велику й складну композицію можу завершити максимум за місяць, а дрібнішу — всього за тиждень-два.
— Що саме вас так приваблює у старовинних речах?
— Вони живі. У них є душа й своя власна історія. Коли доторкаєшся до старого предмета, відчуваєш особливу повагу. Ти розумієш, скільки поколінь людей ним користувалися, у яких домівках він жив, свідком яких родинних подій був… Вони заряджені цією теплою енергетикою.
— Чи потрібні якісь особливі ювелірні інструменти для такої філігранної праці?
— Так, адже майже всі меблі та найдрібніші деталі я роблю власноруч. Інструменти дійсно схожі на ті, якими користуються ювеліри: крихітний ручний та електролобзик, мікрошліфмашинка, мініатюрний дриль. Усе це — мої щоденні помічники.
— Який експонат на виставці для вас найрідніший?
— Мабуть, моя остання робота — це точна мініатюрна копія моєї власної майстерні. Усередині неї відтворено навіть мої попередні мініатюри у ще меншому масштабі! Зараз вона для мене найулюбленіша та найчуттєвіша.
Майстриня веде мене до цієї роботи, де я роблю її фото для читачів нашого порталу.
