Київський телецентр на Хрещатику випустив у ефір першу офіційну телепрограму 6 листопада 1951 року — саме цю дату вважають днем народження українського телебачення. Трамвай дізнався, як створювалася столична телестудія, які фільми показували першим глядачам та чому київський телецентр став піонером телевізійних технологій у Європі.
На той час у Києві налічувалося близько 600 телевізорів, але за два роки їх стало понад сім тисяч.
ПЕРШИЙ ФІЛЬМ ПОКАЗУВАЛИ ІЗ ПЕРЕМОТАНОЮ ЗАДОМ-НАПЕРЕД ПЛІВКОЮ
Будівництво Київського телецентру розпочалося у 1949 році на Хрещатику, 26. До листопада 1951 року встигли звести першу чергу — студію «Б» та телевежу заввишки 192 метри. Партійне керівництво наполягало запустити трансляцію до головного радянського свята — 7 листопада.
5 листопада 1951 року співробітники телестудії влаштували тестовий показ. Розвезли телевізори родичам та знайомим по різних куточках Києва та запустили фільм «Алітет іде в гори» про революційну боротьбу жителів Чукотки. Але виявилося, що кіноплівку намотали навиворіт — головний герой та його собаки весь час рухалися задом наперед.
«У нас був єдиний контрольний фільм, та ще й із навиворіт намотаною плівкою — Алітет та його собаки весь час задкували. Ми зупинилися, перемотали кіноплівку та знову почали передачу. Хвилин за десять обдзвонили контрольні точки — всюди всі бачили зображення», — згадував перший технічний керівник студії Юрій Омельяненко. 6 листопада телецентр показав фільм «Велика заграва» про Леніна та Сталіна. Наступного дня вперше транслювали у прямому ефірі демонстрацію та військовий парад на Хрещатику.
КИЇВСЬКИЙ ТЕЛЕЦЕНТР СТАВ ПІОНЕРОМ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Ще восени 1945 року тодішній голова УРСР Микита Хрущов попросив Йосифа Сталіна виділити гроші на будівництво телецентру у Києві. 12 жовтня Рада народних комісарів СРСР прийняла постанову «Про заходи щодо розвитку телебачення». Сталін затвердив кошторис — 43 мільйони рублів. Перші цеглини у споруду на зруйнованому Хрещатику поклали полонені німці. У 1949 році їх замінили фахівці з «Хрещатикбуду». Будівництво велося дуже швидко — за два роки встигли звести телецентр та вежу.
Київський телецентр став третім у СРСР після Москви та Ленінграда, але першим серед усіх союзних республік. Що важливіше — він виявився набагато досконалішим за столичні. КТЦ був єдиним у Радянському Союзі, створеним за цільовим проєктом телевізійного центру на новітньому обладнанні з розгортанням зображення на 625 рядків. Цей стандарт, розроблений ще під час війни, невдовзі прийняли у Європі та більшості країн світу. Московський телецентр працював на базі пристосованих споруд та довоєнного обладнання на Шаболовці. Завдяки вищій антенній опорі радіус дії київського телецентру був значно більшим порівняно з Московським, де використовували Шуховську башту заввишки 120 метрів.
ПЕРШІ ДИКТОРКИ ТА ТЕЛЕВІЗОРИ У ДОМІВКАХ КИЯН
Якщо на початку 1951 року у Києві налічувалося близько 600 телевізорів, то за два роки їх стало понад сім тисяч. Найпопулярнішою моделлю був «КВН-49-1» — апарат із маленьким екраном та лінзою, яка збільшувала зображення. Спочатку у місті працювало 200–220 телевізорів, у 1952-му — понад півтори тисячі, а 1953 року київську телестанцію приймали вже сім тисяч приймачів. Телевізори були рідкістю, тому подивитися передачі ходили до сусідів, родичів та друзів. Після запуску телецентру почалися пробні телепередачі тривалістю півтори–дві години двічі на тиждень. Зазвичай показували кінофільми. Так тривало до осені 1952 року, коли з’явилися дикторські оголошення та короткі студійні вставки.
Першими жінками-дикторами на Українському телебаченні стали Новела Серапіонова, Олена Ніколаєва та Ольга Даниленко. Їм доводилося заучувати багато тексту — суфлерів тоді не було. До того ж дикторки мали виглядати бездоганно при зарплаті 55 рублів.
З 1951 по 1954 рік у Радянському Союзі працювало всього три телевізійні центри — у Москві, Ленінграді та Києві. Лише з другої половини 1950-х років телебачення почало розширюватися на інші міста.
ПЕРШІ ЕКСПЕРИМЕНТИ ТЕЛЕБАЧЕННЯ ДО 1951 РОКУ
Телевізійні трансляції з Києва розпочалися ще з лютого 1939 року — 40-хвилинні передачі вели з мініатюрної студії в будинку на розі Інституцької вулиці та Хрещатика. Це було експериментальне мовлення, оскільки мало у кого були телеприймачі. Механічне телебачення тих років забезпечувало зображення невисокої якості. Однак дім, у якому працювала перша в Києві телестудія, було зруйновано під час вибухів на Хрещатику у вересні 1941 року. Тому запуск Київського телецентру 1951 року вважається днем народження післявоєнного телебачення в Україні — фактично новим початком після знищень Другої світової війни.
