На одній із фресок XI століття Софійського собору в Києві дослідники виявили малюнок, який може вважатися першим відомим зображенням диявола в історії українського мистецтва. Про це повідомила художниця, мистецтвознавиця й кураторка мистецьких проєктів Олена Грозовська.
Він вже тоді відображав народні уявлення про нечисту силу та демонологію, характерні для українських християн. Цікаво, що «український чорт» того часу постає не як грізний ворог, а як невдаха та комічний персонаж – це одразу помітно на фресці.
Олена Грозовська опублікувала зображення диявола, який летить у безодню після падіння з неба та зазначила, що вже у XI столітті персонаж виконував, скоріше, комедійно-ілюстративну роль для віруючих, а його ідентифікація відбувалася саме через акт падіння.
«У цій ранній іконографії ще немає усталених «сатанинських» атрибутів: роги, хвіст, копита та інші тваринні ознаки, які згодом стали невід’ємними атрибутами нечистого, з’являться пізніше. Нині диявол впізнається лише за своїм падінням», – пояснює Олена Грозовська.
Мистецтвознавиця наголошує, що ця рання робота заклала основу для подальшого розвитку української демонології. Форма персонажа, його пропорції та навіть комічна «пухкість» сідниць відсилають до народних вертепів і картин пізнішого часу, де нечиста сила завжди постає у гротескних та пародійних образах.
«В українському фольклорі диявол майже завжди комічний. Він постає пародією на Бога, невдахою, якого навіть кмітливий козак може обіграти. На відміну від російської традиції, де диявол – фатальна, непереборна сила, у нас він здебільшого лукавий, смішний і безпорадний», – підкреслює художниця.
