17 жовтня на сцені Національної опери України дивіться балет «Вечори на хуторі біля Диканьки».

Балет на музику Євгена Станковича, що раніше мав назву «Ніч перед Різдвом», був поставлений у 1993 році балетмейстером-постановником Віктором Литвиновим, який, до речі, цього року святкує свій професійний ювілей – 50 років на сцені.

В основу балетної постановки покладено повість Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом», яку свого часу використали для своїх опер: Петро Чайковський («Черевички»), Микола Римський-Корсаков («Ніч перед Різдвом»), Микола Лисенко («Різдвяна ніч»). 

Прем’єра оновленого балету відбулася в 2015 році та вже під іншою назвою «Вечори на хуторі біля Диканьки». За словами балетмейстера-постановника вистави, творча група вирішила змінити назву балету аби позбутися «часової прив’язки» через її «зимове» забарвлення, однак тільки зміною назви не обмежилися: було оновлено костюми, декорації, відшліфовано хореографію. Віктор Литвинов створив справжній національний балет з яскраво вираженими характерами, незвичайним прочитанням сюжету, приголомшливими комедійними та ліричними сценами.  Власне –  один із кращих балетів, в якому поєднані глибокі знання фольклору та класичного танцю.

Художник-постановник Марія Левитська спеціально до нової постановки «переосмислила» і сценографію, і костюми. Понад сто костюмів було реставровано і більш ніж півсотні – створено нових. Традиційно у костюмах використано багато ручної роботи – аплікації, вишивки тощо. І звичайно – створено нові декорації.

Аллін Власенко (диригент-постановник): «Євген Станкович – один з найвидатніших композиторів нашого часу. А саме цей балет він вважає одним з кращих своїх творів. Володіючи всіма досягненнями музики 20-21 століть (а це зовсім інші прийоми ніж ті, що використовувались в класичній музиці 16-19 ст.), він віднайшов адекватні та разом з тим нестандартні музичні засоби в вирішенні образів. Кожен образ має свій лейтмотив і свій характер.  Так, щоб підкреслити характерні риси Солохи композитор ввів саксофон, «баси гудять» для незграбного Чуба, полонез в палаці цариці з саркастичним підтекстом – неначе підкреслюючи всю підступність і нещирість челяді. І раптом контраст – чудовий ліричний український мелос в образах Оксани і Вакули. Драматургія цього спектаклю потребує нестандартного мислення і в музиці, і в хореографії, і в сценографії. Під таку музику поставити традиційний балет неможливо. Це мала бути фантасмагорія. Вочевидь, успіх цього спектаклю в тому, що це – симбіоз талановитого балетмейстера-постановника Віктора Литвинова, геніальної музики Євгена Станковича та блискучої сценографії Марії Левитської».