Відмінною рисою нашого сайту є всебічна підтримка національних талантів. Тому, коли нашу редакцію ексклюзивно запросили на закриття 12-ї (!) персональної виставки юного київського художника-абстракціоніста «Синьо-жовтий стяг Свободи» на честь чергової річниці Незалежності країни та Дня національного прапора, ми запрошення з вдячністю прийняли.
Юне дарування звати Данило Ноздря, і він вундеркінд від Бога. Тож рекомендуємо запам’ятати його вже зараз.
Нижче — особисті враження Головного редактора і невеличкий фоторепортаж про подію. (Війна далася взнаки блекаутом, але на подив, твори автора немов випромінювали додаткове світло, що дало змогу відмінно їх сфотографувати).
Виставка проходила в затишному київському салоні «Візантія» і користувалася популярністю у поціновувачів сучасного образотворчого мистецтва. На церемонію закриття, яка проходила в теплій, можна сказати, сімейній атмосфері, зібрався весь цвіт мистецької громадськості країни. Такої концентрації народних і заслужених художників України на один квадратний метр площі я особисто ще ніколи не бачив.
Винуватець урочистості — Данило Ноздря виявився не просто молодим, а юним обдаруванням, талант якого високо оцінювали у своїх виступах і напуттях його маститі колеги. (До речі, останній місяць літа Данило дарма не гаяв і провів на пленері в Карпатах, результатом чого стала поява ще кількох вельми достойних творів).
На жаль, Данило був небагатослівний, точніше, зовсім не вимовив жодного слова за весь івент, вочевидь, вважаючи, що його твори говорять самі за себе і за нього.
Свою першу картину Данило створив (важко повірити!) у віці 8 (!) років. Це були «Барви моєї України». У жовто-синій гамі. Він реально починав із жовто-блакитного кольору! Жовто-блакитність червоною ниткою проходить через його творчість. Тут і «Галактика Європа». І нова «космічна» тема. (Космічна серія «12 місяців»).
В активі у Данила «Важкий шлях до Перемоги», який у генерала Залужного в кабінеті цілий рік провисів. І за який генерал подарував автору бойовий прапор зі своїм підписом.
Важко не погодитися із Заслуженим художником України Петром Дикуновим, який заявив на закритті: «Ми сьогодні присутні на виставці майбутнього видатного художника. Він робить усе від свого серця. Відгукується на актуальні події в країні. Відображає сьогоднішній день, творить історію своїми творами. Він впливає на душу глядача. У нього є своє «Я».
Так, Данило – талант і йому треба допомагати. Виступаючі неодноразово наголошували, що дуже прикро і гірко, що ми наших дітей залучаємо до військової тематики. Це руйнує душі, це настільки важко, що можна тільки дивуватися, як Данило все це пропускає через свій розум, свої емоції.
“Безумовно, – зверталися спікери до юного автора, — треба продовжувати і ніколи не кидати — це твоє! Тобі це Бог дав і це не можна кидати”.
Так, навіть зараз, у такі важкі часи ми продовжуємо жити, любити і творити.
Роботи Данила наповнені глибоким змістом. Ось лише одна з багатьох – «Іловайські квіти». Зовсім нове, свіжак. У невластивій автору (нагадаю, абстракціоністу!) манері. З глибоким алегоричним філософсько-світоглядним підтекстом.
Соняшники — наші загиблі воїни. Коли мертві падали на поля соняшників, які вже дозріли. «Іловайські соняшники».
У Данила дуже цінне те, що він може інтуїтивно, дуже щиро сконцентруватися на суті того, що він зображає, відзначали його маститі колеги, які виступали на закритті. «Іловайські квіти» – персоніфікація кожної долі. Вдала колористика. Жовтий, чорний і хакі.
Тож полотно «Іловайські квіти» представляє філософське осмислення трагедії художніми засобами (нагадаю, що автору виповниться 15 років лише 3 жовтня поточного року!). Однак твір запам’ятовується зрілістю трактування і зовсім не дитячими переживаннями автора з приводу того, що сталося.
У потоці щоденної рутини просто абсолютно необхідно хоч ненадовго зупинитися біля творів юного Майстра і переосмислити своє буття, а також зануритися в позитивну, життєствердну ауру його творів. Більше можна подивитися в його Інстаграмі, який він активно веде.(адреса!)
На превеликий жаль, пізнавати Життя нинішньому поколінню доводиться через призму війни та її трагічних реалій. Данило Ноздря оспівує нашу сувору дійсність складними і не всім ще зрозумілими інструментами абстракціонізму через патріотизм і недитячу любов до Батьківщини.
