10 лютого в Національній опері України відбулася прем’єра одноактної опери “Моцарт і Сальєрі” (М. Римський-Корсаков), написаної за однойменною трагедією О. С. Пушкіна.
Одна з маленьких трагедій О. С. Пушкіна спочатку планувалась як «Заздрість», а пізніше була названа «Моцарт і Сальєрі». За сюжетом, Сальєрі заздрив успіху і таланту Моцарта і тому його отруїв. Саме цей твір спровокував появу легенди, яка є найбільшою помилкою щодо двох композиторів: насправді у Моцарта було набагато більше приводів заздрити Сальєрі.
Опера «Моцарт і Сальєрі» досі не була представлена в репертуарі Національної опери України – цей твір вперше поставлено на сцені театру головним режисером Анатолієм Солов’яненком.
Чи не першорядну роль в глибокому сприйнятті нового репертуарного твору театру зіграли два яскравих соліста – на них, власне, і будується весь драматургічний задум. З партіями музичних геніїв, жоден з яких всупереч фантазіям Пушкіна, в реальному житті не був причетний до смерті або безчестя іншого, успішно впоралися Валентин Дитюк (Моцарт) і Тарас Штонда (Сальєрі).
Для Тараса Штонди партія Сальєрі виявилася дуже символічною: цією роллю він відзначив і 25-річчя своєї творчої діяльності, і 50-річний ювілей. Окрім того, чудовий бас українського артиста найчастіше порівнюють з шаляпінським, а, як відомо, саме Федір Шаляпін був беззмінним виконавцем ролі Сальєрі, аж до еміграції з Совєтської Росії.
У прем’єрній виставі Тарас Штонда в черговий раз продемонстрував всю потужність свого голосу, який можна порівняти хіба що з басом іменитого попередника. «Цього вечора я приклав всі зусилля, щоб віддати всю свою душу і свою майстерність, – розповів після прем’єри артист. – Я безмежно вдячний моїй улюбленій київській публіці за такий теплий, щиросердний прийом! Хочу висловити вдячність Анатолію Солов’яненку та Аллі Кульбабі за чудову постановочну роботу, яка дозволила мені самовиразитися в повній мірі. Сподіваюся, що опера «Моцарт і Сальєрі» надовго залишиться в репертуарі нашого рідного театру».
Партія Моцарта була делегована молодому і перспективному солістові – Валентину Дитюку. Незважаючи на те, що «попередниками-виконавцями» ролі Моцарта були славетні артисти Сергій Лемешев, Іван Козловський, Костянтин Огнєвий, молодий тенор виправдав очікування і режисера, і глядачів.
«Партія Моцарта стала для мене не тільки новою роллю – в цій опері немає традиційних арій, і це було певною складністю. Весь сюжет побудований на діалозі між двома виконавцями, а це пов’язано з додатковими емоціями. Роль Моцарта дуже багатогранна і вимагає ще більшої глибини, чуттєвості, і цю роль мені належить ще «шліфувати». Сподіваюся, що у наступній виставі глядач побачить ще більше цікавого Моцарта», – поділився після прем’єри Валентин Дитюк.
Режисерові-постановнику Анатолію Солов’яненку вдалося майстерно втягнути глядача в інтригу пристрастей двох геніїв, представивши їх внутрішні і зовнішні суперечності. Створення певного настрою у кожній мізансцені, своєрідна характеристика образів і розкриття підтексту – цю роль з успіхом виконав оркестр під управлінням Алли Кульбаби.
Солістів хору, одягнених в чорне (хормейстер Богдан Пліш), режисер розсадив в ложах, по обидва боки бельетажу, поруч із звичайними глядачами, що дозволило ще у більшій мірі бути «причетним» до того, що відбувається на сцені. Сценографія, створена головним художником театру Марією Левитською, «підтримала» режисерський задум: сцена, оформлена в чорний колір зі світловими акцентами – високими канделябрами та свічками, створила ту необхідну камерність, за яку так ратував композитор.
