У Києві у Софійському соборі виявили диявола-невдаху

Читайте також

Данило Ноздря презентував свою ХХХ(!) персональну виставку

В Квартирі-музеі П.Тичини (директорка Юлія Онопрієнко) під патронатом Народного художника України Валерія Франчука та за підтримки Національної Спілки художників України, Київської організації НСХУ і ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка відбулося офіційне відкриття ХХХ персональної виставки картин «В сузірʼї весняного Сонця».

Вигадана інвалідність із «легальним» пенсійним забезпеченням: у Києві Нацполіція викрила ділка на незаконних оборудках

Чоловік пропонував військовозобов’язаним не лише «списатися» з армії, а й отримати щомісячний дохід за рахунок держави.

Культура благодійності в Україні: результати масштабного дослідження 2025

З 2019 року Zagoriy Foundation системно відстежує трансформацію української благодійності: від мотивів донорів до рівня суспільної довіри.

Бюро знахідок «Київського метрополітену»: які речі й досі чекають на своїх власників

Бюро знахідок – це місце, куди потрапляють загублені речі пасажирів з усього столичного метро.

Ринок нерухомості 2025: українці купують більше, але дедалі рідше беруть іпотеку

Попри виклики, минулий рік став періодом пожвавлення на ринку нерухомості.

Поділитися

На одній із фресок XI століття Софійського собору в Києві дослідники виявили малюнок, який може вважатися першим відомим зображенням диявола в історії українського мистецтва. Про це повідомила художниця, мистецтвознавиця й кураторка мистецьких проєктів Олена Грозовська.

Він вже тоді відображав народні уявлення про нечисту силу та демонологію, характерні для українських християн. Цікаво, що «український чорт» того часу постає не як грізний ворог, а як невдаха та комічний персонаж – це одразу помітно на фресці.

Олена Грозовська опублікувала зображення диявола, який летить у безодню після падіння з неба та зазначила, що вже у XI столітті персонаж виконував, скоріше, комедійно-ілюстративну роль для віруючих, а його ідентифікація відбувалася саме через акт падіння.

«У цій ранній іконографії ще немає усталених «сатанинських» атрибутів: роги, хвіст, копита та інші тваринні ознаки, які згодом стали невід’ємними атрибутами нечистого, з’являться пізніше. Нині диявол впізнається лише за своїм падінням», – пояснює Олена Грозовська.

Мистецтвознавиця наголошує, що ця рання робота заклала основу для подальшого розвитку української демонології. Форма персонажа, його пропорції та навіть комічна «пухкість» сідниць відсилають до народних вертепів і картин пізнішого часу, де нечиста сила завжди постає у гротескних та пародійних образах.

«В українському фольклорі диявол майже завжди комічний. Він постає пародією на Бога, невдахою, якого навіть кмітливий козак може обіграти. На відміну від російської традиції, де диявол – фатальна, непереборна сила, у нас він здебільшого лукавий, смішний і безпорадний», – підкреслює художниця.