Втрачене покоління: Вони не знають, що таке студентське життя
Голова Студентського парламенту КНУ імені Тараса Шевченка Соломія Орленко винесла на розгляд суспільства болючу правду на форумі «Молодь втримати не можна відпустити». Це не просто “міграція освіти” — це кровотеча, що виснажує інтелектуальне майбутнє України!
Йдеться про те, що молодь тікає не лише через ракетні обстріли, а й через руйнівну відсутність віри в український диплом.
Соломія, як дитина з маленького містечка, що прорвалася до престижного КНУ завдяки священному ЗНО, б’є на сполох. Вона знає ціну втраченого шансу.
“Якби цих іспитів не було — я б втратила шанс!” — її слова є звинуваченням усім, хто сьогодні знецінює механізми, що дарують соціальний ліфт.
Емоційна прірва трьох поколінь
Подивіться на наших студентів: це не просто різні набори, це покоління, розділені прірвою травм і втрат:
- «Довоєнний набір» — останні щасливчики, які відчули смак галасливих університетських коридорів.
- «Ковідне покоління» — ізольовані, скуті страхом і моніторами, вони втратили частину людяності та комунікації.
- «Покоління війни» — найбільш постраждале. Це діти, які не знають, що таке студентська спільнота. “Їм страшно робити вибір і ще страшніше — змінювати його,” — констатує Орленко, і цей діагноз звучить як вирок.
Молодь НЕ ТІКАЄ, вона ШУКАЄ ПОВІТРЯ!
Трагедія у тому, що ми втрачаємо їх не лише на Заході. Ми втрачаємо їх у власних стінах, бо їм шепочуть: “Європейський диплом крутіший!” Цей тренд, який існував до війни, зараз перетворився на смертельний вирок для наших вишів.
Соломія Орленко категорична: «Ми не поїхали б, якби тут були можливості!» Це не зрада, це благання про реалізацію.
Українська молодь готова будувати майбутнє вдома, але держава та університети мають криваво довести, що їхня освіта не просто “не гірша” — а найкраща для розбудови власної країни!
Чи знайде держава сили, щоб відповісти на це риторичне, але життєво важливе запитання: Як нам повернути віру в українську освіту, поки не стало запізно?
«Ці діти не знають, що таке студентське життя. Вони не вміють комунікувати, їм страшно робити вибір і ще страшніше — змінювати його», — зазначила Орленко.
Орленко виокремила чотири групи молоді:
- Науковці, які прагнуть робити дослідження.
- Практики, що хочуть знань для роботи.
- «Інерційні студенти», які залишаються в університеті лише «бо так треба».
- Ті, хто здобуває другу освіту.
На її думку, університети мають створювати умови для всіх цих категорій. Якщо цього немає — студенти обирають академічну мобільність за кордоном і часто не повертаються.
Орленко підкреслила: молодь не тікає від України, а шукає простір для реалізації.
«Ми не поїхали б, якби тут були можливості. Ми хочемо будувати своє майбутнє вдома, але університети і держава мають довести, що українська освіта не гірша за іноземну», – пояснила Соломія Орленко.
Спікерка також залишила в промові риторичне запитання: яким чином нам зробити так, щоб молодь нарешті повірила в українську освіту?
Отже, війна, ковід і відсутність комунікаційних навичок створили нові виклики для студентських поколінь. Водночас тренд на «престижність» іноземної освіти підштовхує до відтоку абітурієнтів. Щоб зупинити «тиху міграцію», університети та держава мають не лише говорити про перспективи, а реально створювати умови для розвитку — від науки до практики. Адже молодь готова залишатися, якщо відчуватиме цінність і силу української освіти.
