У Національну оперу знову повернувся “Фауст”, при чому в сучасній постановці італійського режисера Маріо Корраді.

Якщо не слухати музику, то перед нами наче мюзикл, в якому задіяні запаморочливі декорації з різними світловими ефектами, а виконавці грають в дивних костюмах, в яких змішалися стилі різних епох. Але ж музика-то автентична – Шарля Гуно, і виконується опера на мові оригіналу. Ось тут і досягається дивовижна синергія класики і сучасних технологій. Фон в сценах не застиглий, а постійно мерехтливий.

Тут вистачає і всякої нечистої сили – це і зелені чоловічки з кінськими мордами чи черепами, і чарівні відьмочки, коханки минулого та інші диявольські сили – підручні Мефістофеля, які збираються на шабаш в останній дії.

Опера захоплює своєю несподіваністю буквально з першої картини. Уявіть собі старого Фауста, який сидить відразу за трьома ноутбуками у величезній серверній, де, не виключено, він займався майнінгом біткоінів. Але, судячи з усього, це йому набридло, і він вирішив отруїтися, але тут підвернувся Мефістофель і дав еліксиру. Тут же підручні Сатани принесли операційний стіл, зі стелі спустився величезний освітлювач, і швидка операція омолодила Фауста.

А далі пішло-поїхало. Ми бачимо аеропорт, де повно німецьких туристів, які розпивають пиво і вигукують пісні, швидше за все, після чергового футбольного матчу. Над головами висять інформаційні табло з розкладом рейсів. З’являються дівчата, що поспішають з дорожніми сумками на коліщатках.

Вся дія розвивається навколо металевого кільця, розташованого в центрі сцени, і зверненого нижньою частиною до глядача. Як ми розуміємо, все в житті обертається на колі своєму, за межі якого дуже складно вирватися.

А в аеропорту з’являється Мефістофель і співає свою знамениту “Люди гинуть за метал”.

Центральне кільце розмикається тільки в сцені Вальпургієвої ночі, демонструючи ефемерність нечистих сил і даючи тим самим їм простір для танців і оргій, у яких задіяна балетна трупа театру.

Події в цілому розвиваються за класичним сценарієм. Але хайтек стріляє в дрібницях. То Мефістофель вирішив зняти селфі на тлі хреста, зробленого Валентином, то Маргарита слухає пісню в навушниках і наспівує при цьому мотив.

А на початку третьої дії Маргарита прийшла молитися до церкви, де на розп’ятті – живий Ісус (або його голограма), який в кінці спускається до героїні.

Музика, спів і гра акторів нікого в залі не залишають байдужими. Овації тривали довго, а улюбленці не поспішали піти за лаштунки.

Творча група, яка здійснює поновлення постановки:  диригент – Алла Кульбаба, режисер – Микола Третяк, хормейстер – Олександр Тарасенко, балетмейстер – Віктор Яременко, сценографія Андрія Злобіна, костюми – Ганни Іпат’євої. Роль Фауста 18 листопада майстерно виконав Валентин Дитюк. У ролі Маргарити – Тетяна Ганіна. І звучить гучний бас Тараса Штонди, який блискуче виконав партію Мефістофеля.

Ласкаво просимо в хмарне середовище Мефістофеля!