Олександр Іванович Рибченко – добре відомий у Києві дитячий шаховий тренер, що очолює клуб “Бригантина” на Воскресенці. 8 січня у нього ювілей – 60 років. У період шкільних канікул він організував три турніри з класичних шахів для гравців різних категорій.
Ми зустрілися в перерві між партіями, щоб поговорити про стан шахів в Україні, виклики для тренерів і клубів, його особисту філософію та плани на майбутнє.
Стан і проблеми розвитку шахів в Україні
Тренер дає доволі песимістичну оцінку системної підтримки шахів, водночас визнаючи високий потенціал українських дітей.
Це в першу чергу відсутність державної підтримки. “Що стосується роботи з шахами, це дуже погано. Держава раніше не підтримувала, чесно кажу. Не просто не дуже підтримувала, а не підтримувала”, – каже Рибченко.
Він досить скептично відноситься щодо рівня підготовки тренерів в Україні, порівняно з іншими країнами: “Я не дуже високої думки про тренерів українських в шахах. І про себе теж. Я знаю, що в інших країнах працюють потужніше”.
Для підготовки збірників виділяються кошти і персональні тренери. Нещодавно його вихованка Олена Луценко стала чемпіонкою Європи серед аматорів (з рейтингом до 2300). А для поїздки на чемпіонат світу довелося шукати кошти для поїздки персонального тренера шахістки. Добре, що українська федерація допомогла з оформленням документів.
Незважаючи на проблеми, він впевнений у наявності талановитих гравців.”Здобутки в Україні завжди будуть, тому що в нас розумні люди, це дійсно так. І навіть коли все робиться для того, щоб нічого не відбулося, українці все одно дивують і перемагають і в шахах. Дітей, які цікавляться, достатньо, і є дійсно чемпіони, призери, і будуть. В цьому я впевнений”.
Ще одна проблема – це занепад класичних шахів і клубів. Справжні, класичні турніри стають неприбутковими і витісняються швидкими, розважальними форматами.”Справжні ж шахи – це… класичні шахи. Це дає можливість подумати, оцінити, щось підготувати… І з точки зору організаторів, як організаторів шахових турнірів, вони неприбуткові. Тобто, заробити на цих турнірах складно”.
Тому у Києві сьогодні процвітають лише одноденні турніри зі швидких шахів або бліцу. Це дійсно дає певний заробіток.
Вплив інтернету, коронавірусу та війни
Пандемія та війна кардинально змінили роботу тренера, зробивши онлайн-заняття фінансово привабливішими за роботу в клубі.
- Дистанційне тренерство як найбільша зміна світу: “Коронавірус, війна дуже змінили світ. У плані шахів, може, найбільше”.
- Якість онлайн-роботи: “Ти бачиш дошку в режимі реального часу. Ти дитину чуєш, вона тебе чує, бачить… Тобто можеш сказати, що це дуже якісна робота індивідуальна”.
- Фінансова привабливість онлайн-роботи. Тренер може заробляти значно більше, працюючи з іноземними учнями, ніж у клубі. На сьогодні ставка складає 20 євро за годину роботи у разі підготовки російськомовних учнів. А при знанні англійської мови може сягати й 50 євро. Тому тренер може доволі просто заробляти 1,5–2 тисячі доларів в місяць. Що є дуже солідним для України.
- Вимирання клубів через онлайн-роботу: “Зараз сучасні шахи в нас помирають тихенько. Ці клуби, дитячі школи, вони помирають. Чому? Тому що для шахового тренера ті гроші, що він отримує, дуже смішні порівняно з тими, які він може отримати, не встаючи з дивана”.
Мотивація та філософія Тренера
Олександр Іванович виділяє три ключові мотиви своєї роботи та підкреслює своє філософське ставлення до шахів як до хобі.
Три основні мотиви Тренера:
- Заробіток. “Перше, це нормальний аргумент. Тобто, щоб жити, щоб отримувати зарплату”.
- Самореалізація. “Це звичайно певна самореалізація. Тому що, якщо ти працюєш, працюєш, там, і ти бачиш, що дитина перспективна, і з нею твоє ім’я десь прозвучить”
- Цікавість чи творчість. “З’являється якась дитина, в якій ти щось побачив. Наприклад, хтось каже: а він мене нагадує в дитинстві. Тобто, ти береш зовсім малого такого і починаєш з ним працювати. Тобто, “ліпити” шахіста з нуля.
У той же час Рибченко вважає неправильним ставити шахи на перше місце в житті:”Я ніколи не ставив шахи в пріоритеті в житті, я дуже багато бачив нещасних людей, тому що крім шахів вони нічого більше не знають… І я всім кажу, що це дуже гарне хобі по життю, це гарний спосіб знайомства, ну просто, скажімо, ти маєш справу з культурними людьми, але ніколи я не ставив шахи понад усе, тому що такі люди нещасні”.
Особисті “божевільні” проєкти
Тренер ділиться історіями реалізованих ним “божевільних” проєктів, які поєднують шахи з іншими видами діяльності, та озвучує свої мрії на майбутнє.
Реалізовані проєкти:
-
- Створення потужного клубу в Дніпропетровську: “На базі середньої школи №24 в Дніпропетровську був клуб, доволі потужний. Чому потужний? Тому що з цього клубу вийшов, десяток призерів змагань”.
- Поєднання шахів і водного туризму (байдарки). Турнір у Сновську Чернігівської області з водним походом. “Ми зробили не просто турнір, а те, що будуть згадувати… І діти, яких я заохотив до водного туризму, вони будуть завжди на байдарках”.
- Проведення змагань в дитячих таборах у різних куточках України з виконанням норми кандидата в майстри.
Плани на майбутнє
Рибченко й надалі збирається забезпечувати стабільність клубу “Бригантина”. Його головна задача — знайти повноцінну заміну собі, щоб клуб продовжував функціонувати. Для цього скоро почне працювати новий тренер. А чемпіонка Києва серед дівчат Аліса Яблонська сама бажає стати юною тренеркою.
“Тут потрібна повноцінна заміна, тому що я вважаю, що база створена непогана, і місце намолене”, – каже він.
Олександр Іванович збирається продовжувати виховувати нове покоління у поєднанні шахів з туризмом.
“Є ще одна мрія, тобто, я хочу ще зайти в якусь школу і почати знову з першачків… Років через п’ять знову тут буде півтора-два десятки першорозрядників, у майбутньому потенційних майстерів. І всі знову скажуть: “О, туристи-туристи…”
