Чому б не дозволити дітям з 14 років йти на роботу замість школи?

Читайте також

Петиція про відновлення Лук’янівського ринку після обстрілу пішла на розгляд КМДА

Електронна петиція із закликом терміново відновити Лук’янівський ринок, який зазнав значних руйнувань внаслідок російського ракетного удару 24 травня 2026 року, зібрала необхідні 6 000 підписів.

У Києві стрімко подорожчала оренда підземних паркінгів

Серія потужних нічних атак змусила мешканців столиці переоцінити значення підземних просторів житлових комплексів.

Енергетики ДТЕК повністю відновили електропостачання в Києві після нічного удару

Світло повернулося в усі домівки столиці, які були знеструмлені внаслідок масованого комбінованого обстрілу у ніч на 2 червня 2026 року.

На станціях метро «КПІ» та «Дорогожичі» через намети та лежаки утворився транспортний колапс

Масована комбінована атака на столицю у ніч на 2 червня змусила рекордну кількість киян шукати прихистку під землею.

Сергій Жадан: «Український прапор над Кремлем може встановити дрон, але керувати ним усе одно буде наш боєць»

Виступ Сергія Жадана («Хартія») на Defence Stage конференції 2U Tech. Про використання НРК, евакуацію роботами, планування операцій та нове покоління ЗСУ на Kyiv1.

Поділитися

Учням, яким виповнилося 14 років цілком допустимо не йти до школи, а замість цього вперше спробувати себе в омріяній професії. У цьому переконаний педагог та співзасновник проекту «Інакша освіта» Віталій Хромець.

Обирати між роботою та навчанням дозволяють школярам в Ірландії, розповідає В.Хромець. Каже, діти таким чином пробують реалізувати свої знання на практиці, а потім цілком успішно продовжують навчання. Подібний досвід треба втілити і в Україні.

«У нас є дуже серйозне законодавче обмеження. Тому що роботодавець не хоче брати на роботу дітей, і не може цього зробити. Для людини до 18 років за законом мусять створювати спеціальні умови праці. Так було створено наше законодавство, щоб більшість дітей в першу чергу ходила до школи, а не йшла заробляти. Щоб стимулювати до отримання повної середньої освіти. Тепер як мінімум потрібно змінити законодавство», – говорить В.Хромець.

Якщо ж українські освітяни та законодавці не достатньо відважні, щоб відпустити дітей та дозволити робити власний вибір у 7-му чи 8-му класі, варто створити у школі такі умови, щоб учні могли спробувати свої здібності до професій, переконаний педагог.

У радянській і пострадянській школі були уроки праці та якесь обладнання. Якщо ми хочемо серйозно це робити, то маємо устаткувати школу, де дитина може себе спробувати в роботі з деревом, металом, ще якимось матеріалами.

Коли задумувалась концепція нової української школи, то старша школа – це трудовий ліцей, останні класи. Ось ці ліцеї й мають бути устатковані відповідним чином.

Це мають бути окремі приміщення. Таким чином дитина опановує прості види діяльності, які здатні допомогти їй в житті.

Зрозуміло, що це зараз в умовах війни буде відкладатися на далеку перспективу. Нова українська школа повернула трудову компоненту, але виникає проблема, що потрібні матеріали, кошти. І тому залишається лише третя альтернатива – щоб батьки залучали до посильної праці своїх дітей. З самого-самого раннього віку. Щоб вони могли допомагати своїм батькам, знаходячись поряд з ними. Тобто посильна праця в залежності від того, в якому віці знаходиться дитина.

Видатний французький педагог Селестен Френе створив у школі майстерні, де діти навчалися виробленню певних речей. Він казав: «Зробіть експеримент: замість того, щоб дарувати дітям іграшки, даруйте їм інструменти – молоточки, пилочки, голки.

Допомагайте дітям випилювати та лагодити граючись. І ви побачите, що їм щось робити значно цікавіше, ніж просто гратися.

Крім того, що це розвине любов дітей до праці, діти отримають якісне дозвілля» – каже педагог. Тобто ми організовуємо дитячу гру з використанням в цій грі дитиною реальних інструментів. Тоді на виході дитина буде володіти в 13-15 років належними інструментами. Зараз піднімається питання, як так зробити, щоб діти після 9-го класу, якщо хочуть, могли іти працювати. А після війни, коли буде нестача робочої сили, це питання може постати в повний зріст.

Коли дитина щось робить, і в неї це виходить, отримує продукт, вона пишається результатом своєї праці. Тоді дитина щось зробила, і привласнила собі. І це не заміниш тим, що придбали. Ця позитивна реакція на результат своєї праці, притаманна всім дітям раннього шкільного віку, до періоду початку статевого дозрівання (11-12 років). І цим ми нехтуємо. Дитина іде в школу – читає, пише, малює, але нічого не виготовляє. Однак коли ми привчимо дитину, що вона може зробити щось, коли вона зможе пишатися тим, що вона зробила, тоді вона швидше зробить сама, аніж піде купить.

Водночас, це питання виховання, яке починається з дитинства. Бо коли ми вчимо дітей, що ми купуємо їм все, тому що ми цього не мали, ми в кінцевому підсумку привчаємо до шари. До того, що все може отримати задармо. Батьки помиляються, коли кажуть: «Він ще напрацюється, встигне». Тому що в результаті в дитини чи підлітка не виникає інтересу та задоволення від праці. І це стає фундаментальною проблемою.

Що попереду не знає ніхто. Якщо провести опитування та взяти 10-20 людей, а тоді запитати в них, ким вони хотіли бути в дитинстві чи підлітками, завершуючи школи, будемо розчаровані. Бо більшість працюють в тих професіях, про які вони не мріяли, будучи школярами. Тому потрібно не спрямовувати, щоб підлітки здійснили професію, а щоб самі прийшли до вибору фаху.

У 16-17-18 років людина приблизно починає розуміти, чого вона хоче в професійному житті.

Бо ж 70% відсотків випускників вузів в Європі (не лише в Україні, а і в Польщі, Німеччині, тощо) ідуть в нікуди… бо тато відправив на логіста. Але син не хоче бути логістом. Але йому не залишили шансів захотіти та обрати за покликом серця. Або коли я очолював університет, була спеціальність «програмна інженерія». І було дуже багато бажаючих стати програмістами. Бо ті, хто приходили, почули про високі зарплати. І мали уявлення, що це той, хто геймер. Але більшість з них не здатні до математики. Йшли, бо мама з татом сказали, що будеш зашибати. Але ж щоб працювати, ти маєш виконувати якісь функції, і вміти це робити. Тому більшість з тих, хто пішов на програмних інженерів не працюють програмними інженерами.

Професії майбутнього – це химера. Бо кожен з нас має обійняти професію, в якій зможе реалізуватися найкращим чином. Людина може отримувати достойну оплату праці, коли робота відповідає її схильностям і потребам, можливостям. Незалежно – кухар це чи програмний інженер – впевнений Віталій Хромець.