Історія Національного академічного театру ім. І. Франка розпочалася у Вінниці в 1920 році. Невелика група, якові очолював український актор Гнат Петрович Юра, працювала з небаченим ентузіазмом. Впродовж першого сезони актори показали глядачам 23 вистави – величезна цифра. Театральні критики, відзначаючи популярність нового театру серед публіки, назвали його “Театром нового століття”. Тоді в трупу входило багато молодих акторів, що стали через деякий час легендою українського театру. А Гнат Петрович Юра залишався беззмінним художнім керівником драматичного театру ім. Івана Франка протягом 46 років.
У той час, на території України діяло кілька цікавих і самобутніх театрів, між якими встановилися відносини своєрідного творчого змагання. Найбільш тісні творчі відносини зв’язували акторів театру ім. Франко із трупою театру “Березиль”, яким керував Лесь Курбас.
В 1926 році, згідно з наказом влади, Театр ім. Івана Франка переїхав зі столичного Харкова в Київ, а театр “Березіль” їде в Харків. Але актори й керівник театру не особливо сумували із цього приводу, а з ентузіазмом прийнялися вивчати смаки київської публіки. Для прем’єри була обрана інтерпретація гоголівського “Вия” Остапом Вишнею.
Будинок, у якому зараз перебуває Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка збудовано на місці осушеного в кінці 20 століття ставка. Колись уся ця місцевість уважалася не дуже придатною для будівлі. Трохи вище будинку театру їм. Франко коштує знаменитий Будинок з Химерами В. Городецького. Проте, в 1898 році тут виріс двоповерхова будівля, і в жовтні в будинку почав свою роботу театр Соловцова, який послужив початком театру російської драми ім. Лесі Українки, де й перебував аж до 1926 року.
В 30-ті роки 20 століття драматичний театр ім. Івана Франка переживав справжній підйом. У репертуарі театру з’явилися спектаклі: “Дон Карлос” Шиллера, “Борис Годунов” Пушкіна. Не були залишені без уваги й п’єси українських драматургів таких, як П. Кречет та О. Корнийчук. Звання академічного театр одержав в 1940 році.
Під час Великої Вітчизняної війни театр ім. Івана Франко не припинив свою роботу. Театральна трупа була евакуйована й давала вистави в Семипалатинську й Ташкенті, гастролювала по СРСР, і не тільки в тилу. Дві фронтові бригади, складені з акторів театру, давали вистави перед бійцями на передовий.
Будинок театру в Києві під час війни було зруйновано, в 1946 році його відновили і театр, повернувшись у Київ, продовжив свою роботу. В 1959-1960 роках будинок театру був реконструйований, до нього добудували третій поверх. Перед театром розбили сквер, у якім кияни та гості Києва можуть відпочити перед спектаклем, або під час прогулянки по місту. У центрі скверика стоїть чавунний фонтан із чашею, який був установлений ще в 1900 році.
Деякі актори театру успішно знімалися в кіно. Зокрема, фільм “Веселка”, знятий Марком Донським в 1943 році, став першим радянським художнім фільмом, відзначеним премії “Оскар”. У фільмі головну роль зіграла акторка театру драми ім. Франко Наталя Ужвій. Саме цей фільм змусив плакати президента США Рузвельта, а по визнанню режисера Роберто Росселіні, “Веселка” надихнула його на створення фільму “Рим – відкрите місто”.
 |
| Театр драмы им. И.Франко |
Указом президента України від 11 жовтня 1994 року театру привласнений статус Національного, і це зовсім заслужено. Національний драматичний театр ім. Івана Франко намагається у своїй діяльності сполучити сучасні тенденції розвитку європейської драматургії із традиційними українськими наробітками. Репертуар театру дуже багатий. Серед спектаклів, які в різний час можна було побачити із ціни театру є “Ревізор” Гоголя та “Кармен” Бізе, “Весілля Фігаро” Бомарше та “Пригоди бравого солдата Швейка” Гашека, “Суєта” Карпенко-Карого та “Дон Карлос” Шиллера, “Борис Годунов” Пушкіна, та “Украдене щастя” Франка, “Майстер і Маргарита” Булгакова та “За двома зайцями” Старицького. Також глядачі можуть побачити спектаклі за п’єсами Чехова, Шоу, Шекспіра, Рыбчинского, Шолом Алейхема, Софокла, а також багатьох інших класиків драматургії й летаратуры.
Поруч з театром встановлено пам’ятник Івану Франку. У скверику напроти будинку театру встановлений ще один пам’ятник – українському акторові Миколі Яковченко, називається ця незвичайна скульптурна композиція Пам’ятник людині із собакою.
Легенди та міфи:
Існує історія, згідно з якою, чаша фонтана на площі Івана Франко замість голів левів була прикрашена головами тодішнього київського градоначальника. До того не любили кияни свого мера, що на ливарному заводі в такий спосіб йому вирішили насолити.
